Чорноморська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2

 





Сторінка психолога

Шановні батьки та учні Чорноморської школи № 2!
Практичний психолог Політанська Галина Валеріївна, проводить консультації для учнів 7-11 класів он-лайн (вайбер. zoom). Для отримання консультації необхідно залишити заявку у вайбері (тел. 0664194381) за формою:
  1. Прізвище, ім"я.
  2. Клас
  3. Короткий опис проблеми, з якою Ви хотіли б звернутись до психолога (2-3 речення).
  4. Час доби, у який Вам зручно вийти на зв"язок з психологом.

 

Протягом декілька годин, психолог відповість на Ваше замовлення та визначить час консультації

 

 

 

 

 

 

 

 



ЗУПИНИМО БУЛІНГ  РАЗОМ!

5 книг про травлю: подборка для разных возрастов | Блогер ...

 

 

Булінг (Bullying, від анг. Bully - хуліган, забіяка)

-     це агресивна і вкрай неприємна свідома поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої дитини, що супроводжується регулярним фізичним і психологічним тиском.

Види булінгу:

-     фізичний: штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, «сканування» тіла, нанесення тілесних ушкоджень;

-     економічний: крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей;

-     психологічний: принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж;

-     сексуальний: принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти;

-     кібербулінг: приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету, інших електронних пристроїв.

67% дітей стикалися з булінгом в школах в тих чи інших проявах*

 

*За даними дослідженням UNICEF Ukraine

 

www.stopbullying.com.ua/adults/statistics

 

Якщо ваша дитина стала жертвою булінгу

  • Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину;
  • Поговоріть з дитиною, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти;
  • Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації;
  • Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (психолог, вчителі, керівництво школи, старші учні, батьки інших дітей, охорона);
  • Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання;
  • Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може зайняти деякий час.

 

У разі, якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні школи не вдається - повідомте поліцію! Захистіть свою дитину від цькування!

 

 

Якщо ви стали свідком булінгу

  • Втрутитися і припинити цькування – булінг не слід ігнорувати;
  • Зайняти нейтральну позицію в суперечці
  • обидві сторони конфлікту потребують допомоги, запропонувати дітям самостійно вирішити конфлікт;
  • Пояснити, які саме дії Ви вважаєте булінгом і чому їх варто припинити;
  • Уникати в спілкуванні слів «жертва» та «агресор», аби запобігти тавруванню і розподілу ролей;
  • Повідомити керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася і вимагати вжити заходів щодо припинення цькування.

Пам'ятайте, що ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання!

 

Якщо ваша дитина агрессор

  • Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте мотивацію її поведінки;
  • Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів;
  • Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого наступає відповідальність*
  • Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями і покараннями. Повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою;
  • Зверніться до шкільного психолога і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час занять - агресивна поведінка і прояви насильства можуть бути ознакою серйозних емоційних проблем.

Пам'ятайте, дитина-агресор не зміниться відразу! Це тривалий процес, який потребує витримки і терпіння!

*Доки дитині не виповнилось 18 років, відповідальність за її вчинки несуть батьки. Пам'ятайте, якщо ваша дитина порушує права іншої дитини, вчиняючи над нею насильство (булінг), батьки можуть бути притягнуті до адміністративної, кримінальної або цивільної відповідальності.

 

МАЄШ ПИТАННЯ?

Проект Мін'юсту "Я МАЮ ПРАВО!" навчає громадян користуватися своїми правами та захищати їх у разі порушення

0 800 213103

Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги*

* цілодобово та безкоштовно в межах України

 

Звернутися за консультацією можуть як діти, так і їх батьки, учителі

 

pravo.minjust.gov.ua

 

 

 

 

 

 

 

 

Як зберегти психічне здоров’я в умовах дистанційної роботи чи навчання

 

Під час карантину більшість за нас найперше піклується про своє фізичне здоров’я, забуваючи про не менш важливе –  психічне.
 Ми пам’ятаємо, що потрібно мити руки, але забуваємо про ряд інших факторів, дотримання яких допоможе зберегти позитивні думки та емоційну стабільність.
Наповніть свій час у карантині змістовними, ресурсними і ціннісними активностями.
Вплив умов карантину на наше психічне здоров’я та самопочуття не варто недооцінювати. Життєва ситуація у якій ми опинилася є не звичною для усіх нас, вона мобілізує в нас сили, щоб справлятися з власним стресом та підтримувати значимих для нас людей. Саме тому важливо спробувати не розпорошувати власний час та енергію на питання, які вирішити не можливо, зміни, які не настануть раніше визначеного для них часу, й на конфлікти, яких можна уникнути. Цілі, які ви ставите перед собою або ж приймаєте для себе від оточення мають бути реалістичними, зрозумілими й чіткими. Це наповнює їх сенсом, а результати подоланих викликів сприймаються як винагорода.
Активності, якими плануєте наповнити свій день можуть бути різні, проте важливо, щоб одні (як то постійне намотування кроків у стрічці соціальних мереж чи новин) не перетягували на себе увесь ваш ресурс.
Створіть зручні умови для себе та оточуючих
Згадайте ситуації, коли вам потрібно було щось знайти, водночас у вас горіли «дедлайни» по одній справі, а поруч хтось вимагав уваги по іншій. Згадали, відчули… тепер можете видихнути. Навіть якщо раніше ви і були успішні у таких «забігах», в умовах карантину, вони найбільш шкідливі. Щоб цього уникнути найкраще скористатися принципом «мінімалізму та лаконічності». Насправді багато речей впродовж карантину можуть абсолютно не знадобитися проте вони можуть займати місце як фізично, так і психологічно у вашій голові. Іншими словами ми завжди думками повертаємося до справ, які не закінчили чи відклали. Це ж справедливо і для загального побуту. 
Спробуйте (разом з родиною, якщо є така можливість) відкласти більшість справ на день й прибирати у квартирі, кімнаті, на столі… Усі речі якими ви не користуєтеся хоча б раз впродовж дня відкладіть подалі, інші покладіть в межах оптимальної досяжності. Для декого є корисним навіть наклеїти стікери, щоб позначити де що лежить, особливо якщо це стосується робочих документів. 
Обговоріть, розплануйте та дотримуйтесь графіку навчання чи роботи
Після того як буде досягнутий консенсус у речах та оточуючому вас просторі, важливо обговорити з родиною або з тим ким проживаєте певні домовленості, правила та обов’язки. Чим чіткіше вдасться домовитися, тим легше буде в подальшому. Будьте терплячими й приймайте те, що людям навколо вас (та й вам самим) не завжди подобатимуться ці зміни. Відчуття втрати певної свободи викликає в нас додатковий стрес, саме тому важливо пояснити з якою метою ви це пропонуєте й можливо наголосити, що це не система покарань чи обмежень, а виправдана у таких обставинах необхідність. Графік чи то режим, сприятиме тому, що буде менше витрачатися час на зайве планування чи метушню на кшталт «за що ж хапатися у першу чергу». Почуття безпеки та контролю, яке ви відчуєте коли почнете дотримуватися встановлених спільно правил, також сприятиме зближенню, уникненню зайвих конфліктів та у разі чогось може слугувати останнім аргументом у непорозуміннях.
Почніть з простих речей, наприклад розпорядку дня, який включатиме час на прокидання, ранкову гігієну, для фізичної активності чи ранкових ігор, час для спільного приготування сніданку й його смакування, далі час для навчання та роботи (з перервами кожні 30-40 хв на 10-15 хв) й так до обіду. Ви самі організовуєте свій час, проте важливо усвідомити, що в ньому має знайтися місце для усіх, особливо для дітей. 
Плануйте наперед, щоб заощадити сили та енергію
Як би це не звучало дивно, проте планування наперед є не просто корисною рекомендацією, а й дійсно дієвим ресурсом. Уявіть, що ви збираєтесь у магазин не плануючи щось конкретно придбати в ньому (точніше у вашій голові 1000 та 1 річ, яку придбати необхідно), по завершенню закупів ви з дивом розумієте, що витратили на це більше часу й можливо навіть значно більше коштів. А тепер перенесіть це на побутову рутину й ви помітите, що насправді дуже багато часу витрачається на обдумування та смакування ідей на кшталт «а якщо…» чи опанування тривоги, що час спливає як пісок крізь пальці. 
Для початку спробуйте з вечора скласти меню, яке будете готувати на наступний день й перегляньте чи достатньо у вас для цього продуктів, або ж поставте собі чіткі завдання, які стосуються вашої роботи чи навчання. Запишіть це у список, наприклад на телефон, або краще на стікер, який ви повісите на видноті. Такий список не повинен бути великим, цілком достатньо 4-5 досяжних впродовж дня пункти (запропонуйте це ж для кожного члена вашої родини). Для дітей пункти мають бути короткими, лаконічними, без підпунктів та обов’язково узгодженими з ними. Водночас не впадайте до самоіронії, щоб записати щось по типу: випити 3 чашки кави чи сходити в душ. Коли ж завдання будуть досягнуті не забутьте подякувати собі чи похвалити дитину, і, по можливості приємно винагородити, особливо якщо виконане завдання було складним.
Не відкладайте на потім те, що можете зробити впродовж наступних 15 хвилин
Прокрастинація не завжди «найкращий товариш», проте дуже спокусливий і вигадливий. Особливість прокрастинації в тому, що вона обманюючи наш мозок швидким розслабленням, відтерміновуючи зробити щось на потім, прокладає «трамвайні рейки» на нейронній мапі. Чому саме «трамвайні»? Через те, що чим частіше ми прокрастинуємо, тим важче нам зійти з них, а якщо й трапляється така ситуація, то вона радше виглядає як аварія, ніж запланована зміна маршруту. Відходячи від метафор, це створює додаткову напругу та когнітивне навантаження на наш мозок.  Проте, якщо взяти за правило цю рекомендацію, ви зможете помітити, що таких «трамвайних маршрутів» у вашому житті стане менше, і відповідно знизиться аварійність. 
Якщо ж ситуація вимагає від вас відкласти щось, то заплануйте час коли ви повернетесь до цієї справи. Якщо ж вона одна з пунктів вашого переліку активностей на сьогодні, не спішіть її одразу викреслювати й вписувати на наступний день, спробуйте знайти для неї час впродовж цього дня. Також будьте обережні з думками на кшталт «або все, або нічого» чи «я мушу». Вони, як правило, не є помічними, а часом і контрпродуктивні, й можуть підживлювати почуття тривоги, спровокувати гнів чи обурення.
Не приховуйте та обговорюйте свої думки чи емоції, щодо режиму та завдань
Багато проблем психічного здоров’я загострюються під час перебування в умовах карантину чи самоізоляції. На разі достатньо багато інформації про зростання тривожних та депресивних розладів, проте інша сторона залишається не помітною за межами родин – сімейні стосунки. Проблеми у сімейних та соціальних стосунках є одним з найпоширеніших наслідків перебування людей в умовах обмеження свободи (насправді існує багато фільмів й книжок, де показано проте як змінюється поведінка й стосунки між людьми коли вони потрапляють в умови ізоляції). Проблеми у родині можуть виникати через страх за їх здоров’я, через обурення, що вони не турбуються про ваше, втому від численних спроб заспокоїти літніх батьків та забезпечити стабільність дітям під час віддаленої роботи, стрес через проживання далеко від сім’ї чи у випадку захворювання потреба у додатковій ізоляції від сім’ї та друзів. У цей час провокуючими факторами стають буденні справи й додаткові зобов’язання, які підіймають увесь «мотлох» з сімейних скринь та викривають скелетів у шафах. 
Щоб зменшити напругу й знизити ризик виникнення конфліктів, говоріть з рідними або тим кому довіряєте. Під час кризи нормально відчувати пригнічення, занепокоєння, розгубленість, страх чи гнів. Не намагайтеся приховувати власні емоції від дітей чи членів сім’ї. Навіть, якщо ви нічого не говорите й думаєте, що вони не вміють читати вашого обличчя, пам’ятайте, що ми завжди відчуваємо, коли поруч з нами хтось боїться, напружений від очікування чи готовий до «превентивної» атаки (зірватися у будь який момент у спалаху гніву). Водночас недомовки й очікування, що хтось прочитає наші думки, тільки підсилюють недовіру та руйнують почуття безпеки. Говорити про свої емоції не свідчить, що ви слабка чи егоїстична людина. 
Пам’ятайте, що робота та навчання не повинні стати втечею від життєвих викликів
Часом, щоб не думати про буденні клопоти ми схильні занурюватися у справи: робота, навчання, хобі. З однієї сторони це допомагає нам переорієнтувати акцент своєї уваги з тривожних перспектив на щось безпечніше, змусити наш мозок охолонути вивівши його зі сфокусованого режиму пильності та інтенсивної обробки інформації, запропонувати знайомі стратегії, які приносили розслаблення чи задоволення раніше. Проте з іншої сторони створює «псевдоконтрольовану» пастку. Як часто ви помічали, що засиджуєтеся за роботою, або читаючи книгу не чуєте як вас гукають, чи можливо граючи у комп’ютерну гру обіцяєте, що вимкнете через п’ять хвилин і продовжуєте сидіти як ніби нічого й не було. Так, життя часто не справедливе й складне, і не дивно, що нам хочеться мати власний острівець затишку. Однак мати на увазі, що таке уникнення не вирішить буденних труднощів, а швидше загострить проблемні ситуації.
Якщо ж ви скористалися пропозиціями які були перелічені до цього пункту, то зрозуміли, що завжди є можливість бути почутим. Часом люди будуть не готові йти на поступки чи змінюватися, але вам приймати рішення чи будете ви тікати в соціальні мережі, чи спробуєте налагодити власне життя. Важливо бути готовими змінити те, що можна змінити, і дослухавшись до себе реалізувати можливі зміни в життя, або, за необхідності, визнати, що дещо змінити не в наших силах.
Ви можете по різному ставитися до умов карантину, але на мою думку, це хороший виклик, щоб особисто зростати, вчитися бути щирими, не критикувати й не осуджувати людей за їх переконання чи вчинки, довіряти та власним прикладом показувати іншим, що ви вартуєте довіри і поруч з вами безпечно.

 

 

9 СТИЛЕЙ ВОСПИТАНИЯ, ПРИВОДЯЩИХ К «ЭМОЦИОНАЛЬНОЙ ИНВАЛИДИЗАЦИИ»


Американский психолог Марша Линехан ввела термин «эмоциональная инвалидизация» как стиль воспитания, который разными способами искажает значение эмоций ребенка. Как итог – неспособность адекватно демонстрировать испытываемые чувства и искаженное восприятие проявлений чувств других людей, когда, например, искренняя улыбка собеседника способна заставить их волноваться.
Давайте рассмотрим, какие послания родителей могут приводить к нарушениям в эмоциональной сфере:

1. «Ты не должен себя так чувствовать»
Это послание слышит ребенок тогда, когда, по мнению родителей, он испытывает неправильные чувства: расстраивается, обижается, злится и так далее.
Например, у ребенка есть любимый плюшевый мишка. Но, волей случая и руками мамы, он оказывается постиранным в стиральной машине в самом неподходящем для него режиме. Мишка превращается в бесформенную игрушку непонятного цвета. На искреннюю грусть и негодование малыша ему отвечают: «Ничего страшного! Подумаешь, игрушка. Нельзя обижаться на мать, которая тебя родила и растит!» Ребенок получает посыл: «ты не имеешь право расстраиваться, даже тогда, когда на это есть все причины».
Мама может исправить ситуацию, признав свою ошибку и предложив сшить или купить нового мишку, или вместе с ребенком сделать «новый имидж» потрепанному мишке.
Важно дать понять ребенку, что он имеет право расстраиваться, а также на примере мамы показать, что все могут ошибиться и нужно уметь исправиться.

2. «Хватит реветь!»
Дети плачут – это факт. При этом плач иногда является единственно возможным способом выразить свои эмоции и сбросить накопившееся эмоциональное напряжение.
Родители не всегда умеют правильно отреагировать на слезы. Вариантов как можно справиться с крайними проявлениями эмоций ребенку не предоставляют, можно только «перестать ныть и успокоиться». Естественно, такое подавление эмоций не может благоприятно сказаться на способности ребенка в будущем правильно распознавать негативные эмоции и справляться с их проявлением.
В парке ребенку не купили сладкую вату, а ему ее очень-очень хотелось. Если взрослый легко бы справился с таким отказом, то для ребенка – это вполне реальная трагедия. Такие ситуации могут запомниться надолго.
Родители просто не оставляют право за ребенком смотреть на мир по-своему, иметь свою шкалу ценностей. Его принуждают использовать чужую систему оценок происходящего: «Ты не можешь расстроиться, потому что я же не расстроился», «ты не можешь плакать, потому что мальчики не плачут»…
Ребенок начинает с недоверием относиться к своим чувствам, все больше принимая за должное поведение других, копируя его.
Будьте трепетны к чувствам и желаниям деток! Дети оценивают мир более красочно, наделяя события большей значимостью, тайной волшебства, чем взрослые.

3. «Не ври!»
В силу особенностей детского восприятия, ребенок может видеть мир иначе, чем взрослый. Так, например, пара часов, проведенных за игрой, ему может показаться десятью минутами. И совершенно непонятно становится малышу, почему его за это отчитывает строгий папа.
Или же ночью, когда ребенок пугается темноты, ему начинают мерещиться звуки и всякие страшилки. А родителям, зачастую, не хочется или лень правильно реагировать на подобные особенности восприятия. Проще сказать: «Не ври! Никого в твоей комнате нет!».
Или такой случай из моей практики: папа девочки разбил кувшин. Ему по какой-то причине стыдно\невозможно в этом было признаться маме\супруге. Он свалил вину на дочь. Мать поверила отцу, приняла его точку зрения. Представляете, что творилось в душе маленькой девочки, когда она пыталась оправдаться, а папа, да еще при маме, орал на нее: «Не Ври»!
У детей, которые часто слышат подобные фразы, может сформироваться неуверенность и нерешительность, им становится сложно выразить свое отношение и мнение.
Так же с этим посланием часто сталкиваются девочки, изнасилованные отцами/отчимами. Когда мать также, не веря, не желая верить или вытесняя такую возможность, отвергает слова дочери. И также говорит ей: «Не ври» .

4. «Ты такой же, как (кто-то значимый для ребенка, оцениваемый в данный момент крайне негативно).
Подобное сравнивание очень опасно для ребенка. Оно не несет конкретных замечаний, просто являясь способом снять с говорящего ответственность за поведение ребенка.
Случается, что уже взрослый человек в определенных ситуациях осознает, что причиной его поступков является «папаша\мамаша», «сидящие» внутри и диктующие «плохое» поведение. Таким способом человек снимает с себя ответственность за происходящее, переложив ее на кого-то мнимого. И не важно, что границы сознания и личности нерушимы, туда не могут втиснуться посторонние и руководить поведением.

5. «В твоем возрасте пора быть, как…».
Ребенок в этой фразе слышит, что он недостаточно хороший для родителей. Всяческие попытки «улучшить» себя, надевая образ, который будет нравиться родителям, ведут к стиранию проявлений человека как личности.

6. «Когда ты повзрослеешь?!»
Дети ведут себя по-детски. Они дурачатся, играют, сочиняют «свои» языки и верят в сказочных героев. Родителям же это все утомительно. Им хочется, чтобы окружающие оценили их педагогические навыки в воспитании и восхищались успехами их детей. Для этого детские интересы запрещаются\высмеиваются\обесцениваются. Ребенок получает посыл: «детство – это плохо, чтобы быть хорошим, надо вести себя по-взрослому».
Вырастая, такой ребенок часто мучается сомнениями по различным поводам.

7. «Маму нельзя расстраивать»
Иногда родители склонны не замечать своих промахов в воспитании и упорно не хотят слушать о проблемах своего ребенка. Они хотят слышать только о его успехах.
Отсюда ребенок делает вывод, что рассказывать о своих переживаниях нельзя, чтобы не расстраивать, а его проблемы никого не волнуют. Только регулярными успехами и достижениями можно завоевать любовь.

8. «Ты эгоист!»
Такая фраза, как правило, говорится в ответ на поведение, которое не оправдывает ожидание и надежды родителей. От ребенка пытаются добиться нужных поступков, не заботясь о его личных потребностях и желаниях.
Так формируется установка, что любое действие во благо себе, во имя удовлетворения своих потребностей – это плохо и недостойно. Любовь можно заслужить, только если действовать во благо других, даже в ущерб себе.

9. «Молоко на губах не обсохло», «ты не способен это сделать».
Часто, родители неосознанно занижают способности своих детей, сильно раня их самооценку и возможность проявить свои таланты.
«Ты слишком медлителен, чтобы заниматься спортом», «Зачем тебе поступать в известный институт, с твоими оценками тебя никуда не возьмут», «Ты слишком мал, чтобы что-то решать сам».

«Эмоциональная инвалидизация» искажает понимание ребенка о естественном проявлении эмоций и об адекватном способе их демонстрации.
Если же все-таки ребенок справился с неправильными установками, нашел себя в обществе, то у него все равно будут периодически возникать вопросы о правильности его реакции на происходящее, будет одолевать сомнения, а стоит ли проявлять свои эмоции?
В случае, когда ребенок не справляется с установками, возникает ситуация пограничного расстройства личности (простыми словами ПСИХОПАТИЯ) как ответ ребенка на неадекватное обращение с ним родителей.
Любопытная статистика указывает на то, что если оба родителя являются «психопатами», ребенок однозначно будет «психопатом». Наиболее выраженные нарушения у пограничных личностей наблюдаются в эмоциональной сфере. Эмоциональные реакции одних детей характеризуются чрезмерным проявлением, бурными вспышками гнева и агрессивным поведением (этот типаж я как раз описала выше), у других – подавленностью, переживанием чувства собственной неполноценности, постоянной тревогой, необоснованными страхами. Исходя из этого, К. Шнайдер определил «пограничных личностей» как «лиц, чьи личностные особенности приносят страдания окружающим или им самим».

 

 

 

 

Школа – це зовсім не страшно.Поради батькам майбутніх першокласників.

 

  1. Поясність дитині, що дорослі ходять на роботу; для діток робота - дитса-дочок, а для старших - школа. Розкажіть, що всі колись ходили до школи: і бабуся, і дідусь, і мама, і тато, що кожендень вона буде дізнаватися багато цікавого. Згадайте веселі історії зі свого шкільного життя. Можна погратися у «Школу». Нехай учителем у цій грі буде мама чи бабуся, а дитина - учнем, а потім поміняйтесь ролями.
 
2. Дуже часто причина негативного ставлення дитини до школи криється увідношенні батьків. Батьки «заражують» дітей своїми хвилюваннямипобо-юваннями і малюк починає сприймати школу як невідому загрозуНалаштуй-те дитину позитивно, розкажітьщо у неї з'явиться багато нових друзівщо кожендень вона буде дізнаватися багато цікавогоЗгадайте веселі історії зі свого шкільного життяМожна погратися у «Школу». Нехай учителем у цій грі буде мама чи бабуся, а дитина - учнем, а потім поміняйтесь ролями.
3. Разом з дитиною виберіть найкраще шкільне приладдя: ручки, пенали,зошитиолівці, рюкзак, пластилінальбоми. Нехай дитина поміряє новенькуформу, відчує себе дорослимсклавши все у рюкзак.
4. Якщо дитина захоче помалювати в новому альбомі чи зошитіабо зліпити зі«шкільного» пластиліну динозаврика - не забороняйте їй.

5. Не акцентуйте увагу лише на навчанні. Дитинство у шість років незакінчується.

 

 

 

    У будь-якому випадку, любіть свою дитину такою як є,навіть якщо вона не буде цілковитим відмінником!      

  • /Files/images/22.jpg

Как помочь Вашему ребёнку быть более организованным

 
9 простых советов для Вас:

1. Расскажите ребёнку о благотворительности.
Переберите вместе с ним игрушки и отложите те, из которых ребёнок уже вырос или которыми не играет.И расскажите ему, что эти игрушки можно передать тем деткам, которые в них очень нуждаются. Уметь принимать решения и расставаться со старыми или ненужными игрушками, чтобы передать их тем, кто в них нуждается 
 – это важный жизненный урок (то же самое касается одежды, из которой ребёнок вырос). 

2. Вместе с ребёнком рассортируйте игрушки по разным коробкам и контейнерам.
Подпишите контейнеры или наклейте на них картинки, где что лежит.
Недорогие цветные контейнеры можно купить в любом хозяйственном магазине.
А школьнику помогите организовать его рабочее  место перед началом нового учебного года с помощью различных полок для документов, папок, специальных разделителей.
Сходите в ближайшее вместе в канцелярский магазин и выберете всё необходимое для школы, пока не началось предшкольное столпотворение.

3. Если у вас несколько детей, то хорошо, если у каждого ребёнка будет по контейнеру для тех игрушек, которыми он бы не хотел ни с кем делиться. И общие – для тех игрушек, 
в которые могут играть все дети. Подпишите эти контейнеры и тогда уборка  игрушек станет проще. Каждый ребёнок кладёт свои игрушки в свой контейнер, а общие игрушки – в общие.

4. Сделайте "коробку сокровищ", в которую ребёнок будет складывать то, что ему особенно ценно и он хочет хранить это долго и беречь. Сюда можно складывать самое ценное, разные мелкие детальки, хрупкие вещи, сувениры.

5. Ещё можно сделать "коробку воспоминаний" и  складывать туда на память билеты из музеев и детских театров, программки и флаеры с мест, которые вы вместе посещали.
Ребёнок может украсить такие коробочки наклейками, разрисовать и красиво оформить.
Придумайте место для таких коробок и пусть они всегда находятся там.

6. Регулярно просите ребёнка собирать игрушки по всему дому, давая ему корзину или контейнер. Можете назвать эту игру "Сходи за грибами". Школьнику также можно поручать периодически пройтись по дому и собрать отовсюду свои вещи, принести их в свою комнату и разложить по местам.

7. Переберите карандаши и фломастеры.
Тупые карандаши заточите, фломастеры, которые уже давно не пишут – выбросите.
Научите ребёнка проводить такую ревизию 1 раз в месяц.

8. Закрепите за ребёнком, в соответствии с его возрастом, какое-то простое домашнее дело (полить цветы, вытереть пыль, вынести мусор, расставить красиво обувь в коридоре, уход за домашним животным и т.д.) Пусть он будет ответственным за его выполнение.
Помогайте ребёнку помнить об этом деле и помогайте ему выполнять его.
Делайте это с любовью и не забывайте хвалить ребенка за выполнение. 

9. Сами показывайте ребёнку хороший пример:кладите вещи на свои места, поддерживайте порядок дома и старайтесь заканчивайте начатые дела. 
 
Эти простые идеи помогут Вашему ребёнку  быть более организованным!